Люби і знай свій рідний край

        Розкинулись Карпати в шатах смерекових,
        Чарує зір нам величі краса.
        А в вишині немов безкрає море
        Пливуть над ними сині небеса.

        Бурхливі ріки пливуть поміж горами,
        Несуть до моря подих гір Карпат.
        А в бистрій течії, що в водах кришталевих,
        Глибинний дух землі й наземний аромат.
                                     
                                    Михайло Баян

     29 січня бібліотекою проведено краєзнавчий день ,,Люби і знай свій рідний край". Відвідувачів було ознайомлено  з історією нашого села, краєзнавчим кутком ,,Музейні експонати нашого села"

,з літературою наших письменників односельчан- Варга В.В. та Драгун - Білянської Н.В.
     18 жовтня 1944 року - наше село було звільнене від фашистських загарбників. Вперше Водиця (Апшиця) згадується в письмових джерелах ХYI ст.

             Село  Водиця  розташоване  у  верхів’ї   річки  «Апшиця»,   правої  притоки  річки  «Тиса»,  за  50   кілометрів  від  міста  Рахова,  ( районного  центру)  з  яким  має  автобусне  сполучення.  На  схід  від  обласного  центру  м.  Ужгород  на  відстані  190  кілометрів,  15  кілометрів  від  с.м.т.  Великий  Бичків.  Кількість  дворогосподарств   851.  кількість  вулиць -  27.  Загальна  площа  села  7419  га.  Загальна  площа  частини  полонини «Апецька»   закріпленої  за  Водицькою  сільською  радою  -  178  га .

             Над  верхів’ям  річки  Апшиця  красується  полонина  Апецька,  висота  якої  1511 метрів  над  рівнем  моря.

             Назва  річки  Апшиця    походить  від  румунського  слова  «апа» -  вода.  Такою ж  була  і  перша  назва  села  Апшиця  ( до 1948  року) .  

в 1948 радянська  влада  змінила  назви  багатьох  сіл  і  міст  Закарпаття.  Таким  чином,  села  і  міста  були  перейменовані  з  румунських  або  угорських  назв  на  українські.  Село  Апшиця  було  перейменовано  з  румунської  мови  на  українську,  тобто  Апшиця – ( Водиця)

          Під  час  одержання  українською  державою  статусу  незалежності  містам  і  селам  поверталися  перші  назви. 

          Громадяни  села  Водиця  вирішили  залишити    назву  села  теперішню  -  Водиця,  виходячи  з  того,  що  в  селі  проживають  лише  українці,  а(  румуни  мають  своє  окреме  село  Плаюць)  тому  не  було  підстав  для  образ  з  боку  румунської  національності.  Але  назви  урочищ,  гір  так  і  носять  румунські  назви.

ЗАСНУВАННЯ  СЕЛА  ВОДИЦЯ     

          Як  виникло  село  Водиця?  Хто  є  його  засновником?  Ці  питання  хвилюють  істориків  села  по  сьогоднішній  час.

          Першими  відомостями  про  виникнення  села  Водиця  є  усні  народні  перекази  та  легенди.  Найбільш  вірогідніші  дві  з  них.

         Легенда  перша.  Записана  з  уст  старожила  села  Сойма  Івана  Дмитровича.

          Після  смерті  О.Довбуша  в  долину  річки  прийшли  три  опришки,  вони  шукали  притулку  і  переховувались  від  переслідувань  жовнірів.  До  того ж  опришки  боялися  багатіїв.  Над  якими  чинили  суд.  Одного  разу  три  опришки  розклали  коло  річки  ватру,  готували  вечерю  і  грілися.  Тут  вони  вирішили  змінити  свої  прізвища.  Старший    із  них  взяв  прізвище  Каруца ( від  румунського  Ватажок),  інший,  що  слідкував  за  ватрою,  придумав  прізвище  Ватрала,  наймолодший,  що  копав  криницю  дістав  прізвище  Кут  (від  угорського  «Колодязь»).  Опришки  вирішили  поселитися  в  трьох  урочищах:  Заподрина,  Тьовшаг,  Поляна.  Згодом  сюди  поселилися  інші  люди,  село  дістало  назву  від  назви  річки  Апшиця.

             Дослідники  вважають,  що  Водиця  існує  з  ХІV  ст.., а  опришківський  рух  відомий  у  ХVІІІ  столітті.

             Одна  із  старожилів  села  Ватрала  Олена  Дмитрівна  стверджує,  що  Водиця  була  заселена  не  опришками,  а  втікачами  з  Мараморощини  - територія  Румунії.

              Легенда  друга.  Записана  від  старожила  села  Сойма  Василя  Михайловича,  який  розповів,  що  село  заснували  три  монахи.

           В  селі  Грушево  на  Тячівщині  в  давні  часи існував  чоловічий  монастир  за  часів  Київської  Русі.  Під  час  просування  татаро-монголів  в  Західну  Європу,  вони  напали  на  монастир  і  розбили  його.  Монахи  тікали  в  ліси  і   гори.  Три  монахи  прийшли  в  долину  річки  Апшиця  і  тут  оселилися.  Один  з  них  дав  назву  урочищу Тьовшаг,  що  означає,  тяжкий,  важкий  шаг.

         Однак, історично  доведено,  що  всі  назви  навколишніх  урочищ  та  гір,  річок  мають  назви  румунського  походження .  існує  версія,  що  тут  проживали  племена  даків  в  І – ІІ  ст..  до  н.е.  та  І –ІІ  ст.. н.е.  римські  легіонери цю  територію  захопити  не  змогли  із – за   сильного  опору  даків  та  непрохідних  лісових  перевалів.  Вся  Мараморощина,  в  яку  входять  всі  села,  носить  назви  від  датських  племен.

                Вперше  Водиця  (Апшиця)  згадується  в  письмових  джерелах  ХVІ ст.  В  1751  році  тут  проживало  лише  26  чоловік.  Поступово  населення  села    зростало,  Характерно,  що  назви  річки,  гір,  урочищ  румунські,  а  населення  в  селі  українське.

              Українська   культура,  звичаї  та  обряди  тісно  переплетені  з  румунськими.  Це  свідчить,  що  українські  звичаї  та  обряди  з  давніх  давен  і  дещо  взяли  з  румунської  культури.  Наприклад,  до  сьогоднішніх  часів  національним  одягом  для  українців  вважається  румунський  одяг  з  Мараморощини -  територія  Румунії.  Зберігся  музичний  супровід  на  весіллях  під  скрипку,  а  слова  обрядових  пісень  українські.

             В  селі  розвинуті  такі  народні  промисли  як  ткацька  справа,  вишивка,  різьба  по  дереву,  лозоплетіння.  В ткацькій  справі  переважає  румунський колорит,  у  вишивці  більш  українського.

            Село  Водиця  має  два  присілки:  Тьовшаг  та  Ледяний.  Про  Тьовшаг  є  розповідь  вище.  В  одній  із  народних  легенд  про  Ледяне  розповідається,  що  в  сиву  давнину  мешканці  цих  місць  зганяли  на  льодову  площадку  диких  звірів  і  там  їх  виловлювали.  М’ясом  тварин  харчувалися,  із  шкіри  виготовляли  одяг,  з  кісток  знаряддя  праці  та  мисливства.

           Тьовшаг  знаходиться  від  центру  села  на  відстані  5  км  за  гірським  перевалом  та  урочищем  Піцул.

           Взагалі  культура  двох  народів  українського  і  румунського  тісно  переплетені.

           Релігія  вважається  одним  з  найперших  культурних  надбань  народу.

           Духовні  скарби  -   найцінніші  на  землі.  Їх  ніхто  не  зможе  вкрасти,  ані  іржа  не  з’їсть.  Кажуть,  що  вони  вічні,  як  вічна  матінка – земля,  подарована  нам  Богом  для  любові  і  творення  добра.

          В  селі  Водиця  є  одна   релігійна  громада  -  православна  Вознесенська  церква.  До  церкви  люди  в  селі  відносяться  з  великою  шаною  та  відповідальністю.  З  церквою  люди  пов’язують  своє  сільське  життя.  В  церкві  хрестять  новонароджених,  вінчаються  молоді  пари,  проводиться  обряд  поховання.  

           Церкву  відвідують  всі:  старі ,  молоді,  діти.  Один  із  сільських  віруючих  писав:

                                                 «В  моєму  рідному  селі,

                                                 У  кожній  хаті,  на  столі

                                                 Лежить  Псалтир.

А  люди  шепчуть  молитви…

                                                 Це  вже  до  Бога»!

            Все  це  засвідчує  те,  що  основна  більшість  людей  в  селі  дуже  релігійні.

            За  часів  Радянської  влади  свобода  совісті  та  віросповідання  зазнавали  всіляких  утисків.  Довгождана  воля  та  незалежність  української  держави  дала  можливість  і  селянам  села  Водиця,  одержати  свободу  для  душі.

            Освіта  в  селі  Водиця  бере  свої  початки  лише  з  1932  року.  Під  владою  буржуазної  Чехословаччини  в  селі  було  відкрито  школу.  В  школі  могли  навчатися  і  доросла  молодь,  яка  повинна  була  навчитися  читати  і  писати.  Багато  старих  людей  вміють  писати  «Латинською»,  тобто  латинські  букви,  а  слова  українські.  Більш  широкого  розвитку  набула  освіта  в  селі  за  радянських  часів.  В  1947  році  була  відкрита  школа  з  загальною  семирічною  освітою.  Перші  вчителі,  які  були  направлені  в  село  в  післявоєнний  період  згадують  про  велику  бідність  дітей,  які  відвідували  школу  босі  без  взуття.

            Зараз  у  селі  є  загальноосвітня  школа  І – ІІІ  ступенів,  дві   школи 1 ступеня ,  школи  обладнуються  за  сучасними  технологіями  і  матеріальною  базою  для  навчання.

            На  відповідному  рівні  медичне  обслуговування  в  селі.

            На  сьогодні  населення  села  складає  2765  чоловік.

           Специфіка  розвитку  історичного  процесу  на  Закарпатті  вказує,  що  на  долю  закарпатських  українців,  а  також  інших  націй  і  народностей  краю,  випали  великі  випробування.  Майже  10  століть  Закарпаття  було  під  владою  чужих  держав.  Закарпаття  входило  до  складу  Угорської  держави (ХІ – ХVІІІ  ст.),  Австрійської  імперії  (ХVІІІ – ХІХ ст.),  Австроугоської  монархії  (1867 – 1918 р.р.),  буржуазної  Угорської  республіки  ( листопад  1918 р – березень 1919 р.)  З  22  березня  до   кінця  квітня  1919 р.  Закарпаття  було  частиною  Угорської  Радянської  Республіки.  Долю  західно – українських  земель  було  вирішено  на  Паризькій  мирній  конференції  і  згідно  з  Сен – Жерлинською  мирною  угодою  від  10  вересня  1919  року  Закарпаття  включено  до  складу  Чехословацької  республіки.  За  договором  і  конституцією  1920  року  за  краєм  було  закріплено  назву  «Подкарпатська  Русь».  Як  відомо,  в  умовах  правової  Чехословацької  держави  на  той  час   діяла  з  найдемократичніших   конституцій  світу.

            У  1939 – 1944  р.р. Закарпаття  перебувало  у  складі  фашистської  Угорщини.

            Перша  світова  війна  важким  тягарем  лягла  на  плечі  закарпатського  селянства.  Вона  принесла  селянам  Водиці  нові  біди  і  злидні.  В  зв’язку  з  війною  австро-угорські  власті  підвищують  податки.  Які  змушували  селян  здавати  частину  урожаю  і  навіть  худобу  на  утримання  війська.  Старожили  села  Водиця  пам’ятають  як  із  села  вивозили  возами  картоплю,  кукурудзу,  сухі  фрукти  та  інші  продукти  на  мадярське  військо.

              Забирали  чоловіків  на     війну.  Багато  з  них  не  повернулися ,  пропали  безвісті,  а  якщо  верталися  то  лише  через  5 -7 років  з  полону.

              Після  закінчення  першої  світової  війни  Закарпаття, (як  згадано  вище)  ввійшло  до  складу  буржуазної  Чехословаччини. На  той  час  демократична  Чехословаччина  спробувала  дещо  покращити  соціально-економічне  становище  краю.

              У  цей  час  у  с.  Водиця  була  збудована  автомобільна  дорога,  а  також  залізнична  вузькоколійна  дорога  із  смт.  Великий  Бичків  через  присілок  Тьовшаг  до  села  Водиця,  по  залізниці  перевозили  ліс  із  Водиці  у  Великий  Бичків,  який  почали  вирубувати  в  різних  урочищах  навколо  села.  Це  дало  змогу  частині  селян  влаштуватися  на  роботу  по  лісорозробках.  Але  не  зважаючи  на  ці  спроби  чехословацьких  властей,  в  цілому  соціально – економічне  становище  населення   залишалося  важким.  Особливо  в  період  світової  економічної  кризи  (1929 –

1933 р.р.)

              За  часів  буржуазної  Чехословаччини  була  відкрита  перша  українська  школа  в  селі  в  1932 році.  Вчителі  українці  були  вихідці  із  Галичини  або  з  інших  областей  України,  які  тікали  від  переслідувань  більшовиків  і  діставали  політичний  притулок  у  Чехословаччині.  В  цій  школі  була  можливість  вчитися  українською  мовою.

              В  1933  році  в  Німеччині  установилася  фашистська  диктатура.  Почалася  загроза  виникнення  ІІ  світової  війни.

               В  селі  Водиця  були  збудовані  казарми  де  поселилися  мадярські  війська.  Знову  молоді  хлопці  із  села  йшли  на  службу  у  мадярське  військо.  Угорські  жандарми  здійснювали  охорону  порядку  в  селі.  За  найменші  провини  людей  били  до  смерті.  Часи  угорської  окупації  1939 – 1944  років  є  найтяжчими  в  історії   Закарпаття.

              З  початком  ІІ  світової  війни  солдати  із  села  Водиця  воювали  на  боці  фашистської  Угорщини.

              Із  закінченням  війни  (  село  Водиця  було  визволено  радянським  військами  18  жовтня  1944  року)  54  жителі  села  добровільно  вступили  до  лав  Червоної  Армії.

              Приєднання  Закарпаття  до  Радянської  України  змінило  життя  Закарпатців.  Але  радянський  режим  приніс  у  наш  край,  репресії  та  червоний  терор.

             В  селі  проводилася  колективізація.  Людям  середнякам  приписували  куркульство  і  засуджували  на  різні  строки  в  табори  ув’язнення.  Які  не  приймали  більшовицький  режим ,  протестували  і  тікали  в   ліс.  Таких  засуджували  до  25  років  ув’язнення  і  5  років  позбавлення  прав.   Були  випадки  засудження  на  такі  строки  і  підлітків.

             Такі  важкі  випробування  довелося  пережити  селянам  села  Водиця  за  весь  період  історичного  минулого  села.

             На  території  села  в  даний  час  працюють  три  підприємства:   СФГ «Таурус», що  займається  деревообробною  промисловістю  та  тваринництвом,  МП  «Буковина» - деревообробна  промисловість;   ТзОВ  «Погар» - розробка             зелено - камяного  родовища  «туф».

               Працюють  три  бари  та  п’ять   магазинів.  Є  перспектива  будівництва  в  селі  санаторію.  На  початку  села  розташоване  мінеральне  джерело  типу  сірководних,  яке  використовували  жителі  села  для  лікування  ще  з  початку  19  століття.  Під  час  правління  Австро –Угорщини,  а  потім  Хортиської  Угорщини  в  урочищі  «Пуркарєцин»  були  збудовані  купальні,  в  яких  лікувалися  відпочиваючі. Воду  возили  в  дубових  бочках.  Ці  купальні  проіснували  до  1944  року.  Під  час  війни  вони  були  зруйновані.

                За  часів  радянської  влади  в  колгоспі  «Перше  травня»  також  були  купальні,  в  яких  проходили  лікувальні  процедури  колгоспники.  Проіснували   вони  до  розпаду   Радянського  Союзу  та  колгоспу  «Перше  травня».  Витікає  води  із  джерела  за  добу  25920 літрів.  Вивчені  медиками  лікувальні  властивості  води  в  широкому  аспекті  астеохондроз,  ревматоїдний  артрит,  радикуліти,  гіпертонічні  хвороби,  порушення  обміну  речовин,   питне  лікування  органів  травлення,   ванни  для  лікування  нервової,  серцево-судинної  систем,  та  різних  форм  радикулітів.

             По  програмі  сільського  туризму  взимку  може  працювати  гірськолижна  база  з  підйомниками  800  та  400  метрів  в  урочищі  «Піцул».  Висота  1115  метрів над  рівнем  моря  протяжністю  1200  метрів  та  шириною  500  метрів.  Середньомісячний  покрив  снігу  80  см.  Тривалість  снігового  покриву  з  15  листопада  до  1  квітня.  Є  всі  можливості  організації  літнього  туризму.

Пішохідний  маршрут, або  маршрут   на  конях  від  урочища  Піцул  до  полонинських  хребтів  Опецька –Веденяска –Близниці -  Драгобрат -  Говерла – Петрос – Піп Іван.

 Велосипедні  маршрути  в  різних  напрямках  Рахівського,  Тячівського,  Хустського  районів.

            Приємна  і  багата  грибна  пора  в  селі  Водиця.  Тут  росте  «королівський  гриб».  Вид  таких  грибів  (білий)  росте  тільки  в  Карпатах  та  Марокко.  Сезон  грибів  починається  влітку,  а  закінчується  пізно  восени  з   першими  морозами.

У  нас  ростуть  такі  їстівні  гриби:

·         Гриб  білий  (боровик)

·         Лисички